Закрити
Навчання дошкільників із порушеннями мовлення розповіді за картиною
19 Жовтня 2012, 01:04 , Переглядів: 7513
FacebookTwitterLivejournal
Навчання дошкільників із порушеннями мовлення розповіді за картиною Фото: pediaspeech.blogspot.com Навчання дошкільників із порушеннями мовлення розповіді за картиною

Важливе місце в системі роботи з формування та розвитку зв'язного мовлення дітей із ПМР відводиться навчання розповідання за картиною.

В основі розповідання за картиною лежить опосередковане сприймання оточуючого життя. Картина розширює і поглиблює дитячі уявлення про природні та суспільні явища, впливає на емоції дітей, викликає інтерес до розповідання. Значення цього виду занять для розширення та активізації словника, формування зв'язного граматично правильного мовлення, а також розвитку процесів сприймання, уяви, логічного мислення відмічається багатьма авторами як у загальній, так і у спеціальній літературі (A.M. Бородич, Е.П. Короткова, Є.І. Тихєєва, О.С. Ушакова, Н. Гавриш, A.M. Богуш, В.П. Глухов, Л.M. Єфімєнкова, С.О. Миронова та інші).

Розповідання за картиною — це складна розумова діяльність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умовиводи. Формування умінь розповідати за картиною не можна розглядати ізольовано від особливостей сприймання дітьми картини. Сприймання — досить складний психічний процес (C.JI. Рубінштейн, О.В. Запорожець, Г.О. Люблінська). Під час сприймання картини працює тільки один аналізатор — зоровий, що веде до ускладнення сприймання. Зображене на картині не просто повторює реальний предмет, а передає його за допомогою специфічних художніх прийомів і засобів. Дитина повинна навчитися правильно співвідносити зображене з тим, що воно передає, і розповісти про нього. Успіх навчання розповідання залежить насамперед від розуміння дітьми сюжету картини. Він повинен відповідати досвіду, почуттям і переживанням дітей.

Як відомо (О.М. Мастюкова, Т.Б. Філічєва, Г.В. Чіркіна), у дітей із ПМР поряд із системними порушеннями мовлення часто спостерігаються відхилення у розвитку уваги, сприймання, пам'яті, мислення. Вони не досить добре орієнтуються у просторових співвідношеннях зображуваних предметів, не бачать перспективи, відчувають труднощі у впізнанні зображених об'єктів, не завжди правильно сприймають зображені на картині рухи, не встановлюють взаємозв'язок між персонажами. Дітям важко дається сприймання емоційного переживання, вираженого в позі і жестах дійових осіб. Труднощі у сприйманні сюжету картин затримують і оволодіння навичками розповідання.

Сприйманню картини дітей слід цілеспрямовано навчати, поступово підводячи їх до розуміння того, що на ній зображено. Це потребує впізнавання окремих предметів (людей, тварин); виділення пози і місця розташування кожної фігури у загальному плані картини; встановлення зв'язків між основними персонажами; виділення деталей (освітлення, фон, вираз обличчя людей).

У процесі роботи над картиною враховують наступні принципи підходу до навчання дітей зв'язного монологічного мовлення:

  • поступове ускладнення завдань і форм роботи у відповідності з віковими і мовленнєвими особливостями дітей;
  • відведення важливої ролі мовленнєвому зразку педагога;
  • широке використання ігрових форм занять;
  • загальна спрямованість навчання на розвиток зв'язного граматично правильного мовлення і активізацію творчості дітей.

Під час роботи над розповіданням за картиною вирішується ряд завдань, які ускладнюються за мірою удосконалення мовлення дітей:

  1. навчання поступового розгляду картини, уміння бачити предмет або сюжет на картині, розвивати спостережливість, збагачення і активізація словника, відпрацювання найпростіших граматичних категорій, виховання звукової культури мови, розвиток фразового діалогічного мовлення: уміння відповідати на питання, самим задавати їх (II рівень ЗНМ);
  2. продовжувати навчання розгляду картини і розуміння основного її змісту, описування картини за запитаннями, поступове залучення дітей до самостійного розповідання, робота над лексико-грама-тичними категоріями мови (ІІ-ІІІ рівень ЗНМ);
  3. формування навичок планування розповіді з боку її змісту, навчання дотримання послідовності і логіки розповідання, відбору необхідних мовних засобів, адекватній передачі просторово-часових відношень, самостійній фактичній та творчій зв'язній розповіді (III рівень ЗНМ, ФФНМ).

У формуванні умінь описувати картини і складати за ними розповіді використовують спеціально розроблені серії дидактичних картин різних типів, наприклад, "Розповіді в картинках" М. Радлова (М.: Планета, 1992.), репродукції картин майстрів мистецтва (сюжетні, пейзажні, натюрморти).

До відбору картин для розповідання висувають наступні вимоги:

  • зображення має бути доступним для сприймання; не повинно бути великого нагромадження деталей, скорочення або закриття предметів, що робить їх важкими для впізнавання, потрібно уникати зайвого штрихування, незакінченості малюнка;
  • зміст картини повинен бути цікавим, зрозумілим, близьким до життєвого досвіду дітей, відповідати їх знанням про оточуюче, сезонні зміни в природі тощо, а також віковим та мовленнєвим особливостям розвитку;
  • зображення персонажів, тварин, різних об'єктів тощо повинно бути реалістичним, умовне формалістичне зображення не завжди сприймається дітьми;
  • картина повинна бути високохудожньою, мати виховну цінність, формувати позитивне відношення до оточуючого.

Під час роботи над картинами дітей із ПМР поступово навчають декільком видам розповідей (Глухов В.П., Куріцина A.M.):

1. Дітей середнього віку (II рівень ЗНМ) навчають простій розповіді за картинами, де зображені декілька предметів без будь-якої взаємодії між ними. Ці розповіді пов'язані із вивченням лексичних тем, з першими навичками описових розповідей. Наприклад, картини із серії "Свійські тварини" С. Вєрітєннікова — "Корова з телям", "Кобила з лошам" тощо.

2. Складання розповіді за картиною — натюрмортом. Об'єктом зображення є неживі предмети. Зібрані художником, вони цікаві своєю формою, кольором, фактурою. Від дітей вимагається скласти описову розповідь, маючи перед очима не окремий предмет, як це було раніше, а групу предметів, що вимагає узагальнення знань і умінь, відповідного рівня розвитку зв'язного мовлення. Наприклад, картини І Машкова "Горобинка", "Натюрморт з кавуном", К. Петрова-Водкіна "Склянка та яблунева гілка" тощо.

3. Складання розповіді за пейзажною картиною. Діти вже описували природу в різні пори року, складали розповіді про сезон вцілому, І це відповідним чином вже мало підготувати їх до сприймання пейзажу у живописі. Велике значення має розвиток образного мовлення дітей, що йде через емоційний бік сприймання картини. Діти навчаються підбирати порівняння, епітети, синоніми, образні вислови, більш точні слова. Сприймання картини супроводжується віршами поетів, музикою. Використовують картини відомих художників, наприклад, І.Леві-тан "Золота осінь", А. Саврасов "Граки прилетіли", І. Шишкін "Сосновий ліс", картини "Зима", "Весна" з картинного матеріалу В.А. Єзікєєвої тощо.

4. Опис портрету. Його використовують у навчанні розповіді дітей із ФФНМ та ЗНМ III рівня. Діти вже мають знання з тем "Людина", "Сім'я", "Професії", "Одяг", що дає можливість працювати із даним видом розповіді. Діти повинні навчитися визначати риси характеру людини, її заняття, підбирати слова до опису частин обличчя (яке лице, волосся, очі, ніс, чоло), одягу. Основне — допомогти дитині знаходити характерні особливості зображеного, вчити сприймати внутрішній світ людини через вираз обличчя. Наприклад, картини В. Сєрова"Дівчинка з персиками", В.Васнєцова "Альонушка".

5. Складання розповіді за сюжетними багатофігурними картинами із зображенням декількох груп діючих осіб, або декількох сценок у межах загального, знайомого дітям сюжету, близького до їх життєвого досвіду. Багатофігурні, багатопланові картини дають можливість складання коротких завершених розповідей первинно за окремими фрагментами. Це полегшує дітям завдання наступного складання зв'язного розповідання за картиною вцілому. Прикладом можуть слугувати картини "Ігри на дитячому майданчику", "Сім'я" (із серії картин для дитячих садків Київського ТПО "Художник), "Зимові розваги", "Літом у парку" (із серії "Пори року" під редакцією А.М.Срохової, О.І. Соловйової), картини з серії В.В. Гербової, Г.О. Каше, Н. Батуриної („Ми граємо"). На останньому етапі навчання можливе використання для складання розповідей жанрового живопису, доступного розумінню дітей, здібного схвилювати дитину, викликати бажання обговорити побачене. Ці розповіді передбачають більш високу ступінь мовленнєвого розвитку, яка включає в себе навички описової розповіді, портретного живопису та пейзажу. A.M. Куріцина пропонує використовувати картини відомих митців: Ф.П. Ре-шетнікова, В.М. Васнєцова, І.І. Шишкіна та інших.

6. Складання розповідей — описів за сюжетними картинами, де на перший план виступає зображення місця дії, обстановки, предметів, подій, які визначають тематику картини. Для складання розповіді дітям необхідно встановити зв'язок між предметами зображеної обстановки і персонажами картини, зрозуміти дії персонажів, відтворити на основі наочного змісту сюжетну ситуацію. Прикладом можуть слугувати картини "Льодохід", "Міст через річку", "Пожежа" (з тематичних серій О.І. Соловйової, В.А. Єзікєєвої).

7. Складання розповіді за окремою сюжетною картиною з домислюванням і відтворенням подій, попередніх зображуваному на картині та наступних. Такі сюжети передбачають визначення та розуміння причинно-наслідкових, часових зв'язків, де кульмінаційний момент, який зображений на картині, є наслідком того, що вже відбулося і одночасно причиною того, що буде далі. Складання таких розповідей готує дітей до подальшого самостійного творчого зв'язного розповідання. Складання розповідей за сюжетними картинами передує робота з навчання дітей складання речень за окремими сюжетними картинками із зображенням простих дій.

Під час навчання дітей із ПМР складання розповідей за картинами виділяють два етапи: підготовчий і основний. В залежності від віку та мовленнєвого рівня розвитку дітей вони можуть поділятися на два заняття або бути частинами одного заняття.

Мета підготовчого етапу полягає в тому, щоб підготувати дітей до сприймання і правильного розуміння основного змісту картини (попередні спостереження; бесіди, де подаються відомості про художника — автора картини, активізують знання дітей про пори року, життя тварин, людські взаємини; читання художніх творів; відгадування загадок про персонажів картини тощо), уточнити, активізувати і удосконалити словниковий запас, навчити дітей розуміти послідовність подій, які відбуваються на картині. встановлювати зв'язок між предметами та явищами.

У підготовці до заняття логопед повинен визначити мовний матеріал, з яким буде працювати — предметну та дієслівну лексику, мовленнєві вирази, граматичні форми різних частин мови.

Основним методом роботи з картиною на цьому етапі є розглядання її у супроводі бесіди. Розглядання картин, за думкою Є.І. Тихєєвої, має потрійну мету: вправи у спостереженні, розвиток мислення, уяви, логічного судження, розвиток мовлення дитини. Основним методичним прийомом у навчанні розглядання картини є запитання. В завдання розглядання входить визначення місця і часу зображеної події, виділення і характеристика діючих осіб та найбільш суттєвих предметів оточуючої обстановки. Діти повинні розібратися у взаємовідношеннях персонажів, уяснити просторові, атрибутивні та інші співвідношення предметів. Логопед має заздалегідь підготувати запитання про загальний зміст, характер картини, а також ті, що стосуються опису, характерних дій головних персонажів картини, та запитання, спрямовані на аналіз емоційного стану, експресивних засобів, естетичну оцінку зображеного. Більшу частину становлять репродуктивні констатуючого характеру запитання.

Але також використовують і проблемні запитання, що спонукають до пошуку відповіді на самій картині, до аналітичних дій, які знаходять вихід у самостійному судженні дитини. Навіть з дітьми II рівня ЗНМ бесіда за картиною буде більш результативнішою, якщо запитання спонукатимуть малюків до пошуково-аналітичної діяльності, а не простої констатації.

Спочатку дітям пропонують самостійно роздивитися, що зображено на картині (1-2 хвилини). Далі логопед, виходячи з рівня мовленнєвого розвитку дітей середнього віку (ЗНМ II рівня), або сам називає зображені предмети та дії, або звертається до дітей із запитаннями. Їх спочатку ставлять до основного об'єкту картини, так щоб діти його уважно роздивилися, описали, вказали на його дії, а потім до інших об'єктів, їх якостей, деталей, розкриваючи в послідовності зв'язки між ними. Крім питань, використовують пояснення, ігрові прийоми: поставити подумки себе на місце героя, надати імена персонажам, гра "Хто більше побачить?" (назвати зображені на картині предмети вказаного кольору і призначення), "Хто краще запам'ятав? " (згадати, які дії виконують різні персонажі картини), "Хто самий уважний?" (використовуючи картину, закінчити речення, початі логопедом необхідним за смислом словом) тощо. Послідовність питань забезпечить цілісне сприймання картини, а ігрові прийоми підтримують інтерес до неї.

З дітьми старшого дошкільного віку (ЗНМ III рівня, ФФНМ) використовують ускладнений вид розглядання — бесіда за картиною. Він відрізняється від попереднього більшою цілеспрямованістю, систематичністю питань, як репродуктивних, так і пошукових, послідовністю розглядання з обов'язковою участю усіх дітей. Крім питань використовують узагальнення логопеда, підказку потрібного слова, доповнення (прийом сполученого мовлення: логопед починає фразу, а дитина продовжує) і повторення дітьми окремих слів і речень.

Найскладнішими для дітей із ПМР є запитання, пов'язані з оцінкою емоційного стану, з описом настрою, особистісних якостей персонажів, що пов'язано як з невмінням оцінювати цей стан за зображенням, так і з недостатністю в словниковому запасі слів та словосполучень для його визначення. Пояснюючим та стимулюючим моментом у цьому випадку може бути повторення рухів, міміки, пози героїв картини, пропозиція увійти в їхній стан, а потім розповісти про це.

Під час розглядання картини (особливо у середній групі) доцільно, але обмежено, використовувати різний літературний матеріал: віршики, забавки, загадки, що створюють ігрові моменти, активізують мислення, увагу дітей, допомагають краще зрозуміти зміст зображеного на картині.

Важливим прийомом роботи є придумування назви до картини. Після того, як діти уважно розглянули картину, проаналізували разом з логопедом її зміст за запитаннями, їм пропонують придумати назву до картини і відповідно до неї скласти розповідь. Зі старшими дітьми можливо розпочинати бесіду за змістом картини з аналізу її первинної чи пошуку більш вдалої, більш точної назви. Дітям пропонують відповісти на пошукові запитання, типу "Як ви гадаєте, чому саме так назвали картину?", "Як можна було б назвати її інакше?". Такий прийом дає змогу осягнути, оцінити картину в цілому, щоб перейти до детального її розгляду.

Мета основного етапу — навчити дітей складати розповідь. Основні методичні прийоми: зразок розповіді логопеда, навідні запитання, упереджуючий план розповіді, складання розповіді за фрагментами картини, колективне складання розповіді дітьми. Як допоміжні використовують прийоми сумісних дій, придумування дітьми назви до картини,використання життєвих вражень дітей, пов'язаних із зображеними на картині подіями.

На завершення бесіди за змістом картини діти прослуховують зразок розповіді логопеда за усією картиною, або за окремими її епізодами чи персонажами. Він повинен бути коротким, з чіткою композицією, без зайвих описів. Використовують короткі чіткі речення із знайомим дітям словником. За мірою оволодіння дітьми мовленнєвими уміннями роль зразка змінюється. На початковому етапі навчання зв'язного розповідання зразок надають для його відтворення, а у подальшому — для розвитку власної творчості. Але і тут наслідування залишається у деякому ступені — діти запозичують схему побудови тексту, засоби зв'язку, мовні особливості.

Перехід від опису картини у формі окремих висловлювань за запитаннями до складання зв'язної, послідовної, логічно завершеної розповіді являє собою великі труднощі для дітей із ПМР (Глухов В.П.). А отже, спочатку діти вправляються у складанні короткої, а потім більш розгорнутої розповіді за спрямовуючими запитаннями, а далі за детальним планом логопеда.

У залежності від стану мовлення дітей їх розповіді можуть бути простими та складними. Складність розповіді визначається самостійністю дитини у побудові відповідей на питання дорослого, варіативністю побудови відповідей, розгорнутістю розповіді (наскільки повно відображено зміст картини).

Самостійність у побудові відповідей на питання логопеда залежить від мовленнєвих можливостей дитини і від вимог логопеда до побудови її висловлювань. Діти можуть відповідати на питання коротко — одним словом, словосполученням, але відповіді мають бути самостійними, оскільки слова-відповіді не містилися у послідовних питаннях логопеда, відображуючих зміст картини. Така система відповідей характерна для початкового навчання розповідання.

Далі паралельно з короткими діти навчаються будувати і розгорнуті самостійні відповіді. Дитина тоді досягає максимальної самостійності, коли їй доступні різні варіанти відповідей на одне питання.

Розгорнутість розповіді залежить також від етапу навчання. На початку навчання діти називають лише основні персонажі, предмети, зображені на картині крупним планом. За мірою засвоєння лексичного матеріалу, крім предметів діти вказують на їх ознаки, дії або стани. Вони поступово навчаються розглядати картину і бачити все більшу кількість предметів, ознак тощо, і розповідь стає все ширшою.

Під час роботи над картинами велика увага приділяється розвитку у дітей із ПМР навичок планування розповіді. На початковому етапі проводиться колективне, сумісне з логопедом, складання плану майбутньої розповіді. Дітям задають допоміжні питання: "Про що ми будемо говорити спочатку?", "Про потрібно сказати далі?", "Чим ми закінчимо розповідь?" із вказівкою на відповідні фрагменти картини. Потім логопед на основі висловлювань дітей складає єдиний план. У подальшому складанні плану діти приймають участь почергово під керівництвом логопеда. При цьому враховуються їхні індивідуальні мовленнєві можливості. Для полегшення запам'ятовування словесного плану можна використовувати символічні, або предметно-картинні позначення для кожного пункту плану.

Особливої уваги заслуговує навчання придумувати творчі розповіді за картиною. У своїх розповідях діти повинні відтворити сюжет картини, взаємозв'язки і взаємовідношення дійових осіб, вийти за межі картини. Для таких занять потрібно підбирати картини, які мають чітко виражену сюжетну ситуацію. Увага дітей повинна бути спрямована на виконання творчогозавдання, на оволодіння поняттям "придумати розповідь". Логопед проводить бесіду за змістом картини, ставить проблемні запитання, які стимулюють уяву дітей, наприклад, "Як ви гадаєте, що було до того, як...?". Після бесіди логопед ставить перед дітьми завдання "Придумайте, що трапилося ... (у лісі, на річці тощо)", пропонує невеликий план, проводить розбір плану, що добре активізує дитячу ініціативу. Дітей навчають логічно, послідовно розкривати зміст картини, домислювати початок події, кінець. Можливе складання колективної розповіді, коли логопед, або діти узагальнюють запропоновані дитячі розповіді-пе-редбачення в одне розповідання. Завдання розповісти про те, що намальовано, веде до опису сюжету, завдання придумати початок і кінець до сюжету зобов'язує дитину придумати щось нове.

Внесення елементів творчості у розповідь за картиною є одним з підготовчих етапів навчання творчого розповідання на словесній основі.

На закінчення роботи над картиною проводиться аналіз та оцінка дитячих розповідей. Оцінка має навчаючий характер. Спочатку логопед підкреслює все позитивне у розповіді, щоб діти могли на даних зразках навчатися, показує мовленнєві досягнення дитини. Оцінка має, насамперед, заохочувальну мету. Але далі необхідно тактовно вказати і на недоліки, щоб дитина знала чого вона повинна ще навчитися. До аналізу відповідей в старших групах залучаються і діти.

Автор: Марченко І.С., к.пед.н., доцент кафедри логопедії НПУ імені М.П. Драгоманова
Видалити Відміна
Забанити Відміна