Закрити
Підготовка вчителів-дефектологів в Україні у 20-х роках ХХ ст. Погляд в минуле.
26 Грудня 2006, 00:00 , Переглядів: 5168
FacebookTwitterLivejournal
Підготовка вчителів-дефектологів в Україні у 20-х роках ХХ ст. Погляд в минуле. Фото: http://news.if.ua Підготовка вчителів-дефектологів в Україні у 20-х роках ХХ ст. Погляд в минуле

Науковий підхід до розробки оригінальних педагогічних технологій вищої освіти вчителя-дефектолога можливий лише за умов вивчення та переосмислення з позицій сучасності шляхів розвитку теорії і практики підготовки дефектологічних кадрів у минулому.

Складові системи підготовки педагогічних кадрів загальноосвітньої школи на різних етапах розвитку суспільства знайшли відображення у науково-педагогічній літературі. Проте майже не вивчалися історико-педагогічні аспекти підготовки дефектологів, вони розглядалися лише у зв'язку з іншими питаннями. Вивчення цієї проблематики на сучасному рівні тільки починається, тому основними першоджерелами стали архівні документи.

Завдання нашого дослідження - виявити основні тенденції розвитку складових системи підготовки вчителів-дефектологів в Україні в 20 - 30-х роках минулого століття, об'єктивно осмислити структурні та змістові особливості цього процесу.

Вивчаючи питання становлення системи підготовки персоналу для роботи у закладах дефективного дитинства, неможливо залишити поза увагою той факт, що вже на початку 1920 року в Україні одночасно з Народним Комісаріатом Освіти (далі НКО) питання допомоги дефективному дитинству та завдання підготовки кадрів для спеціальних закладів вирішувалось і в системі Народного Комісаріату Охорони Здоров'я (далі Наркомоз).

У шкільно-санітарний відділ Наркомозу входило 3 підвідділи, один Із яких мав назву "Виховання та лікування дефективних дітей". Цей підвідділ поділявся на 2 секції: фізично дефективних і розумово та морально дефективних. Одним із завдань секцій була організація курсів з підготовки працівників закладів для розумово та морально дефективних дітей і курсів для шкільно-санітарних лікарів [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.309. – ст. 29]. Завідуючий шкільно-санітарним відділом у травні 1920 року на колегії Наркомозу зауважив, що боротьба з розумовою та моральною дефективністю перебуває на низькому рівні і відділ охорони дітей багато чого має зробити у цьому напрямі.

Головним серед невідкладних завдань вважалась організація курсів "з дитячої дефективності" та установ, до яких можна направляти "морально дефективних для їх утримання та лікування".

З метою обговорення цього питання було скликано комісію, якій доручалось організувати курси "з дитячої дефективності" для лікарів та педагогів з метою забезпечення мережі спеціальних закладів всіх регіонів України кваліфікованими працівниками. Планувалося збільшити за рахунок коштів Наркомозу кількість стипендій для педагогів спеціальних закладів, зарахованих на шкільно-санітарні курси на 25 осіб у розмірі 5000 рублів на місяць, забезпечити їх житлом та обідами. Передбачалося також заснувати будинок дефективної дитини, куди мали направляти розумове та морально дефективних дітей для спеціального лікування, та організувати роботу будинку так, щоб вона мала показовий характер для всієї України.

Тримісячні курси розпочали свою роботу 15 травня 1920 року. Кількість стипендіатів-лікарів складала 100 осіб, стипендиатів-педагогів - 25 осіб. Курсанти по закінченні курсів мали шість місяців відпрацювати в одному із закладів Наркомозу для дефективних дітей. З травня 1920 року із шкільно-санітарного відділу до Наркомозу надійшов лист з проханням рекомендувати педагогів для забезпечення навчального процесу курсів, що відкриваються [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.309. – ст. 9, 21, 30].

24 червня 1920 року була ухвалена постанова щодо погодження функцій НКО й Наркомозу у справі виховання й охорони здоров'я дефективних дітей. В ній проголошувалось, що "нервові, психічно хворі, розумове недозрілі та фізично дефективні діти (глухонімі, сліпі й каліки) виховуються у відповідних спеціальних установах Наркомозу (школи-санаторії, школи-лікарні, допоміжні установи). Виховання морально-дефективних неповнолітків здійснювалося у відповідних установах НКО чи Наркомозу (пункти для спостереження та вивчення, колонії для лікування та виховання та ін.)" [Постанова про погодження функцій Нарком просу та Наркомздраву в справі виховання й охорони здоров’я дефективних дітей / Збірник декретів, постанов, наказів та розпоряджень по народному комісаріату освіти УРСР. – Вип. І. – Харків: Всеукраїнське державне видавництво, 1920. – с. 33-34].

Щоб запобігти дублюванню функцій НКО та Наркомозу, І. Соколянський у доповіді "Про дефдитинство" (1924 рік) висловив думку щодо доцільності розмежування діяльності установ НКО й Наркомозу. Він рекомендував передати функції обстеження у дитячі поліклініки, зосередити увагу лікарсько-педагогічних кабінетів на підвищенні кваліфікації педагогічних працівників та вдосконаленні навчального процесу у спеціальних закладах [ЦДАВОВ України. – Ф. 166. – Оп.6. – Спр.207. – ст. 16].

Як стало відомо з архівних джерел, на початку 20-х років у Києві в системі Наркомозу функціонували лікарсько-педагогічний інститут для дефективних дітей та санітарно-педологічний інститут, діяльність яких була пов'язана з підготовкою у тій чи іншій формі працівників галузі дефективного дитинства.

На жаль, нам вдалося зібрати обмежену інформацію щодо діяльності Київського лікарсько-педагогічного інституту для дефективних дітей. Відомо лише те, що це був лікарсько-виховний заклад санаторного типу, який знаходився у підпорядкуванні губздраву, а його співробітники входили до спілки "Всемедикосантруд". Керувала роботою інституту Л. Разнатовська [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст. 48].

У жовтні 1923 року обговорювалося питання про закриття інституту. Зберігся цікавий документ - лист ректора Київського інституту народної освіти (далі ІНО) до народного комісаріату охорони здоров'я, написаний 13 жовтня 1923 року. У цьому зверненні ректор Київського ІНО порушує клопотання про підтримку Київського лікарсько-педагогічного інституту для дефективних з метою не допустити його закриття, беручи до уваги те, "...що останній відіграє у медичному плані виключну роль у масштабі всієї України і є місцем поглибленої педагогічної практики для слухачів лікарсько-педагогічного відділу факультету соціального виховання Київського ІНО". У листі підкреслювалося, що закриття інституту несприятливо вплине на підготовку "спеціалістів з дитячої дефективності" [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст.243].

На засіданні психіатричної ради при лікарському підвідділі Київського губздраву від 8 жовтня 1923 року обговорювалось питання щодо можливості подальшого існування лікарсько-педагогічного інституту для дефективних дітей. Психіатрична рада ухвалила постанову про підтримку пропозицій щодо збереження лікарсько-педагогічного інституту для дефективних дітей як показового закладу, єдиного в Україні, що існував уже 23 роки і впродовж усього періоду, навіть у найбільш важкі повоєнні роки, працював дуже інтенсивно. Крім того, у постанові вказувалось, що інститут виконував роль клініки факультету лікарської педагогіки Київського Вищого Інституту Народної Освіти (далі ВІНО), здійснюючи підготовку кадрів для роботи у спеціальних закладах [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст.244].

Аналіз архівних матеріалів дає підстави для висновку, що Київський лікарсько-педагогічний інститут для дефективних дітей системи Наркомозу був заснований у 1900 році, зберігся та плідно працював упродовж важких років світової війни та революції, діяльність його була спрямована на проблему виховання та утримання дітей з вадами розвитку. Лікарсько-педагогічний інститут для дефективних дітей знаходився у Києві на вулиці Підвальній, 15. На його базі проводилися практичні заняття для студентів спочатку факультету лікарської педагогіки Київського ВІНО, а пізніше і для студентів лікарсько-педагогічного відділу факультету соціального виховання Київського ІНО у період з 1920 по 1924 роки, що було значним внеском у справу підготовки педагогів-дефектологів в Україні.

У цей період у Києві працювала санітарно-педагогічна амбулаторія, її роботою керувала губернський лікар-педагог Л. Писарєва. У 1923 році санітарно-педагогічну амбулаторію перейменували у санітарно-педологічний інститут, який мав стати науковим, організаційним, а також навчальним центром санітарно-педагогічної справи в губернії, місцем стажування студентів медичного інституту та лікарсько-педагогічного відділу факультету соціального виховання Київського ІНО. У доповідній записці до відділу Охмадиту Наркомозу Л. Писарєва зазначала: "З моїх розмов із професором О. Володимирським стало цілком очевидним, що, хоч з одного боку, межі роботи лікарсько-педагогічного кабінету НКО нібито ширші меж роботи утвореної санітарно-педагогічної амбулаторії, а саме, охоплюють у питаннях прикладної психології не лише дітей, а й інші вікові групи населення. Проте, з іншого боку, межі його роботи й значно вужчі, оскільки санітарно-педагогічна амбулаторія, яка повинна перерости у санітарно-педологічний інститут, є науково-ідейним центром для санітарно-педагогічної справи на Правобережжі й має охоплювати своєю увагою всі науково-планові, науково-методологічні питання, а не лише питання прикладної психології, як це має місце у роботі лікарсько-педагогічного кабінету НКО". У спільних бесідах Л. Писарєва та О. Володимирський дійшли висновку, що ці два заклади мають існувати одночасно і що їх не можна об'єднувати [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст.233].

18 вересня 1923 року зав-губздравом було затверджено тимчасове положення про центральний санітарно-педологічний інститут у Києві. До наукової ради інституту входили як представники Охмадиту Наркомозу, так і представники відділу соціального виховання НКО [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст. 230; ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст. 233; ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.1. – Спр.1772. – ст. 237].

Починаючи з 1924 року, Київський санітарно-педологічний інститут Наркомозу працював у Києві у складі 12 кабінетів: психопатологічного; психотехнічного; фізкультури; конституції та спадкоємства; гігієни трудових процесів; антропометрії; з дослідження захворювань зору; з вивчення шкірно-венеричних захворювань дитинства; з вивчення дитячого туберкульозу; внутрішніх захворювань; вуха, горла, носа; з нервових захворювань.

Інститут проводив науково-дослідницьку роботу в галузі педології та організації діяльності у ряді шкіл і дитячих будинків соціального виховання, що були закріплені за інститутом. На його базі окремі кабінети розробляли низку наукових питань. Співробітники інституту систематично проводили навчальну роботу з підготовки та перепідготовки працівників охорони здоров'я та педагогів (організовували семінари, гуртки, стажування, курси, екскурсії до наукових центрів як для працівників інституту, так і для стажерів) [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.733. – ст. 34-35].

Робота, що здійснювалася на базі інституту, охоплювала різні аспекти лікарсько-педагогічної діяльності, а саме: лікарську педагогіку, дефективне дитинство, різного ґатунку шкільно-санітарне обстеження, фізичну культуру.

Цікавим та показовим є той факт, що 6 червня 1925 року до Всеукраїнського центрального правління робітників освіти (ВУЦП РОБОС) звернулися співробітники Київського санітарно-педологічного інституту з проханням, аби їх прийняли до спілки працівників освіти, з якою вони "...почували себе більш зв'язаними характером своєї роботи, ніж зі спілкою "Медсанроб" [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.733. – ст. 40].

Діяльність санітарно-педологічного інституту Наркомозу відображена у річному звіті (з вересня 1924 по серпень 1925 років). Нами розглядався лише розділ звіту, де йшлося про роботу психопатологічного кабінету санітарно-педологічного інституту, яким завідував Слуцький, оскільки на базі саме цього кабінету стажувалися студенти Київського ІНО та вивчалися питання, що стосувалися роботи допоміжних шкіл.

Психопатологічний кабінет розпочав свою діяльність у березні 1924 року. Спочатку на його базі проводилась консультаційна робота, оскільки, за угодою між НКО та Наркомозом, всі діти міста та губернії з організованих установ, а також приватні особи, що потребували консультаційної допомоги з питань дефективності, проходили через психопатологічний кабінет санітарно-педологічного інституту, а потім з матеріалами обстеження та діагнозом направлялися до лікарсько-педагогічних і допоміжних установ НКО, або до відповідних лікувальних установ Наркомозу. Кабінет користувався різними методиками проведення досліджень аномальних дітей. Кожна з методик мала свої позитивні та негативні сторони (Россолімо, Нечаєв, Біне та ін.). Під час проведення досліджень працівники кабінету широко використовували методику професора А. Володимирського [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.1411. – ст. 54-56].

Паралельно із повсякденною практико-консультаційною роботою вирішувались і навчально-педагогічні завдання, які безпосередньо пов'язувалися з практичною роботою. У прийнятому при заснуванні кабінету положенні зазначалося, що він є центром лікарсько-педагогічної думки. Для того, щоб більша кількість лікарів і педагогів мала змогу на практиці ознайомитись, вивчити та проаналізувати клінічні випадки, під час амбулаторного приймання хворих щодня були присутні по два стажери, які приходили один раз на тиждень у години прийому. Проте таким чином могла задовольнитися потреба лише частини бажаючих стажуватись, оскільки характер роботи не давав змоги збільшувати кількість присутніх при обстеженні. Окрім того, педагоги-стажери після закінчення Київського ІНО проводили роботу у своїх навчальних закладах, згідно з вказівками кабінету. Робота полягала у відповідних спостереженнях за дітьми з важкими порушеннями розвитку у допоміжних закладах, школах або, іноді, за дітьми, котрі жили у сім'ях, із подальшим звітом перед працівниками кабінету. Крім осіб, які закінчили Київський ІНО, стажування яких продовжувалось протягом одного року, кабінет відвідували групи стажерів-лікарів, котрі закінчили медичний інститут і працювали у системі Охмадиту. Вони відвідували психопатологічний кабінет у числі інших кабінетів санітарно-педагогічного інституту [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.1102. – ст. 75 - 75].

Наступним етапом у розвитку освітньої роботи кабінету стала гурткова робота. До кінця 1924 року було засновано 5 гуртків. Темами для доповідей на засіданнях гуртків обирались переважно питання, пов'язані з діяльністю допоміжної школи та проведенням відбору невстигаючих дітей із масових шкіл. Це було актуальним, оскільки НКО передбачалося введення загального обов'язкового навчання дефективних дітей.

Одним із перших при кабінеті розпочав свою діяльність гурток, у якому заняття проводились щотижня. У роботі гуртка регулярно брали участь 32 особи, із них 19 осіб - лікарі, 10 - педагоги та 3 фельдшери. Робота гуртка здійснювалася за трьома напрямами: вивчення особистості дитини; допоміжні школи; статеве питання в дитячих закладах та у школі. За цими напрямами давались рекомендації стосовно необхідної літератури, учасники гуртка готували конспекти та реферати за опрацьованою літературою, а потім обговорювали їх на гурткових засіданнях. Було розроблено 21 тему, до кожної складений список літератури, що формувався з книг, які можна було тоді знайти у Києві. Теми розподілялись між шкільно-санітарними лікарями та педагогами. Вибір тем відбувався так, що в кожній з них розкривалося невелике питання, ознайомившись із яким, працівник мав змогу використовувати отримані знання у своїй практичній роботі. Всю літературу з питань психопатології, яку можна було знайти в санітарно-педологічному інституті, співробітники зібрали на базі кабінету - всього 248 книжок. Було складено каталог книг, що знаходилися в Українській Академії Наук та інших бібліотеках міста [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.1411. – ст. 54-56].

У квітні 1924 року розпочали роботу курси ОЗД (охорони здоров'я дітей), на яких основна увага приділялась навчально-показовій роботі. Співробітники кабінету чотири дні на тиждень відводили для практичних занять із курсантами. Ознайомлюючи курсантів із типами закладів для дітей, котрі мали аномалії у розвитку, проводили екскурсії до будинків для розумово відсталих, сліпих і глухих дітей [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.1102. – ст. 13-75].

Важлива роль щодо забезпечення ефективності навчально-виховного процесу спеціальних шкіл, крім педагогічних працівників цих шкіл, належала шкільно-санітарним лікарям. Вони, як і педагогічні працівники, мали набувати відповідної кваліфікації для роботи у закладах для дефективного дитинства. Підвищення кваліфікації шкільно-санітарних лікарів і підготовка нових кадрів для роботи у спеціальних дитячих установах різних типів здійснювалася шляхом курсової підготовки. Прикладом можуть слугувати 4-місячні курси, організовані у 1925 році відділом охорони здоров'я дітей при Наркомозі у Києві на базі санітарно-педологічного інституту та розраховані на 60 осіб. Курсанти забезпечувалися стипендією та житлом. Вони давали підписку, яка зобов'язувала їх по закінченні навчання відпрацювати у спеціальних закладах, які підпорядковувалися Наркомозу, не менше 1 року. Курси включали 5 відділів: теоретичні лекції; практичні заняття; семінари; робота периферичних закладів; екскурсії. Всі предмети поділялися на 4 цикли: загальнополітичний, біологічний, педологічний, гігієнічний. У педологічному циклі вивчався предмет "Педагогіка особистості", який, зокрема, мав підтеми: "Дефектологія", "Учення про органічні та соціальні причини випадіння особистості з колективу", які викладав професор О. Володимирський. На лекції за планом відводилось 8 годин, а на семінарські заняття - 6 годин [ЦДАВОВ України. – Ф. 342. – Оп.2. – Спр.880. – ст. 55-58}.

Таким чином, проблема допомоги дітям з психофізичними вадами вирішувалась у системі закладів НКО та Наркомозу. Успішність навчально-виховного процесу в закладах для дефективних дітей могли забезпечити лише висококваліфіковані педагоги-дефектологи та шкільно-санітарні лікарі, тому проблема підготовки персоналу для спеціальних закладів вирішувалась як у системі НКО, так і в системі Наркомозу.

Автор: Олена ШЕВЧЕНКО Науково-методичний журнал "Дефектологія", № 3/2006
Видалити Відміна
Забанити Відміна